ОДЕСИТИ, МАЙТЕ САМОПОВАГУ!
В Одесі, коли мене, одесита у мінімум четвертому поколінні, намагаються принизити за українську, я дуже дохідливо пояснюю, що тамбовський діалект не є ознакою Одесита.
Автентичну колоритну «одеську мову», суміш української, ідіш, івриту та інших мов, майже втрачено. Саме завдяки тотальній русифікації, і… недостатній самоповазі одеситів. Одесити, на превеликий жаль, ДОЗВОЛИЛИ московитам ЗНИЩИТИ безцінну свою культурну та мовну спадщину.
Хочете знати, як звучала «одеська мова»? Почитайте Ісаака Бабеля та Валентина Катаєва. Вони іноді цитують її. І ті цитати в їхніх книжках — безцінні пам’ятки того, що НАЗАВЖДИ пішло у минуле. На жаль…
Мені пощастило зрідка чути «одеську мову» ще у далеких вісімдесятих в комуналці на Ольгіївській, в якій жив з батьками.
А ось, до речі, рядки з одеської народної пісні початку ХІХ століття. Це, на хвилиночку, 1800ті (!) роки:
«Я в Одесі пробуваю.
А в Одесі добре жити —
На панщину не ходити,
Ні за плугом, ні за ралом.
Прозивають мене паном».
Цей оригінальний текст старовинної ОДЕСЬКОЇ пісні я прочитав вперше ще студентом на одному зі стендів в Одеському краєзнавчому музеї на Гаванній.
Увага!!! Одесити початку 19го століття СПІВАЛИ УКРАЇНСЬКОЮ!!!
Пересип, Бугаївка, Чубаївка, Куяльницькі хутори, Усатове, Нерубайське, Водяна балка, Крива балка, Бурлача балка — це все УКРАЇНСЬКІ, КОЗАЦЬКІ назви УКРАЇНСЬКИХ історичних районів Одеси та її передмість. Які існували за століття до німецької сучки Катерини ІІ. (Фіке, як відомо, була жорстокою та підступною людиною, до влади прийшла, наказавши таємно вбити свого чоловіка Петра ІІІ).
Село Нерубайське засноване КОЗАКАМИ-НЕРУБАЯМИ, що домовилися з турками Хаджибею НЕ РУБАТИСЯ, не воювати, а жити мирно. Приблизно 200 років тому багато Нерубаїв відправилися на Кубань у складі Чорноморського козацького війська, на згадку про що посадили дуб «Чорна Ніч», який і донині росте на проспекті Шевченка.
У старому Хаджибейському парку (хто сьогодні мені скаже, де це, одесити?) дотепер вабить прохолодою прадавня священна козацька криниця.
На схилах Шкодової гори, назва якої походить від чумацького вислову «шкода, а не шлях», донині стоять наші святині — кам’яні козацькі хрести Сотниківської Січі. На горі — козацький меморіал Скупи, висока могила з хрестом у пам’ять Козаків-Чорноморців.
Одеське слово «биндюжник», тобто «ломовий візник», походить від старого українського «бендюг» — вантажний віз.
«Мине сдается» походить від українського «мені здається», а не від російського «мне кажется». Відоме одеське «таки» — це ТАКИ українське. І так далі, і так далі… Українське коріння «одеської мови» — це тема окрема.
Пізніше русифікація, планомірне заселення Перлини У Моря «гостями» з далеких костромських, вологодських, пензенських губерній та мокшанський провінціалізм перекреслили усе.
Одного розумника у відповідь на його кпини я спитав, чи відомо йому, де в Одесі вулиця Госпітальна. Він не знав. Я тоді зауважив, що якби він був Одеситом, а не ліпив рязанські понти, то знав би, що це стара назва вулиці Богдана Хмельницького на Молдаванці.
На якій мене, до речі, у 90-му номері, колись зробили батьки)))
Так, у 90-му номері, у старому будинку мого прадіда по батьківській лінії. Який у свій час мав там стайні, коней та биндюги, і, напевно, платив данину Мишкові Япончику, бо це був район та зона впливу легендарного одеського бандита.
Українці-Одесити, досить розмовляти колоніальним діалектом! Не принижуйте своєї гідності! Російська є рідною для росіян, а для вас це ганебний смішний ПРОВІНЦІАЛІЗМ.
Приєднуйтесь до УКРАЇНОМОВНИХ ОДЕСИТІВ! Нам без вас важкувато! Не будьте слабаками та боягузами!
Ми хочемо ростити наших дітей в УКРАЇНОМОВНІЙ ОДЕСІ!
Одесити з ВЕЛИКОЇ літери! Де ви? Чи допоможете мені хоч у бінокль побачити україномовні ясні зірочки у непроглядій к*ц*помовній темряві?
Засяйте яскраво. Не лишайте наше майбутнє у пітьмі мовного простору наших вбивць. Ви ж не ХОЛУЇ! Ви ж не колонія ані ближнього, ані далекого Замкадья))
Ви ж ОДЕСИТИ, ВІЛЬНІ ЛЮДИ! Майте самоповагу!
P. S.
ХАДЖИБЕЙ – ОДЕСА
Біла чайка літає, кричить сумовито і скаржиться ніби на долю,
Хоч і є в неї все, щоб щасливою бути – і море, і небо, і воля!
І яскраво виблискує простір блакитний, до обрія око милує,
А веселе та лагідне сонечко променем хвилі зелені цілує.
Море грає, іскриться, хмаринки над ним пропливають повільно, ліниво.
По поверхні морській промінці пробігають, спалахують сяйвом мінливим.
І повітря тремтить над солоним лиманом, вода в ньому – ніжно-рожева,
Наче килим, весь берег лиманський вкриває травиця пустельна місцева.
Ковила у безкрайньому Дикому Степу – за хвилею котиться хвиля,
Половецький мовчазний бовван кам’яний на самотній чатує могилі.
Переливчаста пісня пташина бринить у ясному блакитному небі,
А у морі прозора вода прохолодою вабить і кличе до себе.
Невеличке у балці татарське село біля самого синього моря…
Мандрівник волелюбний, морський вітерець степові облітає простори.
По ярузі звивається стежка крута, що веде до старої криниці,
Там красуня татарська зі станом гнучким набирає холодну водицю.
На просторі широкім, на гладі блакитній біліють далекі вітрила,
Знає Бог, по яких океанах-морях та країнах їх вітром носило.
Над обривом турецька фортеця стоїть, у затоці – турецькі фелюги.
У кав’ярні сидять в Аспоріді старого лихі яничари-злодюги.
Приліпились до схилів халупки села, що звалося тоді Хаджибеєм.
Від фортечних воріт Аджидерська дорога запилена в’ється змією.
Спочивають чумацькі воли на землі в холодку коло груші старої,
Чумаки потихеньку ладнають вози та розмову ведуть між собою.
Круглі башти обабіч воріт кам’яні, невеличка мечеть у фортеці,
Чути мекання кіз, баранів та овець, череда край дороги пасеться.
Над високими стінами – прапор з півмісяцем. Дивляться жерла гарматні,
Яничари розморені спекою ходять, не мріють про подвиги ратні.
Між лиманом та морем – піщаний Пересип, хатки українські біліють.
Далі Шкодова тягнеться довга гора, і могили на ній височіють,
А на схилах гори – мальовниче село, що колись козаки заснували.
То Куяльницький хутір. Тут сіл українських було до Одеси чимало.
Нерубайські, Усатівські, Балка Крива, хутори були всюди козацькі –
Бугаївка в долині, в степу Чубаївка, південніше — Балка Бурлацька.
Українці, татари, та ще й молдавани селилися поряд віками,
Тут багато землі, вистачало усім, і вони не були ворогами.
Це вже потім сюди росіяни прийшли. Козаки їх братами вважали…
Чорноморці, сини запорожців, за волю завзято свою воювали.
Хаджибей, Акерман, Ізмаїл, Кілія – бився флот наш козацький та військо.
Та імперські «брати» скористалися цим, край дістався короні російській.
Московити без сили козацьких полків не змогли б Хаджибея здобути.
Але дружба московська – це підла, брехлива, огидна та вбивча отрута.
Нашу Січ на Дніпрі зруйнували вони, «одновірці», «брати» православні.
Шахраї! Черговою брехнею були обіцянки великодержавні.
Двохсотлітній в Одесі є пам’ятний дуб – свідок давньої слави та сили.
В день, коли Чорноморці пішли на Кубань, тут на згадку його посадили.
«Чорна Ніч» цьому дубу ім’я, бо Одеса є містом козацької слави.
Промайнули століття. Повстала з руїн Українська Соборна Держава.
На лимані Куяльницькім з давніх часів чумаки наші сіль добували,
У широкім степу крізь високу траву їхні валки шляхи прокладали.
Головатий, Чепіга вели козаків в переможні та славні походи.
У легендах, переказах, думах, піснях зберігається пам’ять народу.
Є донині в Усатівській балці криниця, колись козаками пробита.
Тут ростили дітей вони, вчили синів рідну землю, як матір, любити.
Я на Шкодовій бачив козацькі хрести кам’яні, почорнілі від часу.
Там лежать козаки Головатого, ті, що брали Хаджибей з Дерибасом.
А руїни Куяльницьких тих хуторів під горою існують донині.
Там віками у тіні старезних дерев спочивають козацькі святині.
Сотниківської Січі там цвинтар старий. Навесні там бузок зацвітає.
Та не згас, не загинув козацький наш рід, бо йому переводу немає.
І могила висока, що там, на горі, нагадає про час незабутній.
Пам’ятаймо минуле, в серцях зберігаймо, і буде в нас добре майбутнє.
Хай Одеса цвіте, хай Перлина У Моря щасливою, мирною буде.
Хай не буде війни. На землі буде син, буде мати, і житимуть люди.
*1) Фелюга – вітрильний корабель ХVIII ст.
*2) Аспоріді – власник грецької кав’ярні в Хаджибеї в кінці ХVIII ст.
*3) Хаджибей – стара назва Одеси.
*4) Аджидер – стара назва Овідіополя, містечка, розташованого на березі Дністровського лиману.
*5) Турецька фортеця Єні-Дунья (Хаджибей) знаходилася там, де нині Воронцовський палац та Колонада.
*6) Село Нерубайське засновано козаками-нерубаями, що мали з турками домовленість про мир.
*7) Згадані місцевості в наш час є історичними районами Одеси або її передмістями.
*8) Дуб «Чорна Ніч», посаджений 1792 року, знаходиться в Одесі на нинішньому проспекті Шевченка навпроти Політехнічного Університету.
*9) Головатий, Чепіга – отамани Чорноморського війська.
*10) Козацькі кам’яні хрести збереглися на цвинтарі села Усатове.
*11) Цвинтар Сотниківської Січі знаходиться на території міста Одеси, на Хаджибейській дорозі.
© Олексій Ляшенко (Білецький)