В мене сьогодні день феєричних історій, що аж зменшує злість від здохлого на машині зчеплення.
Кафе. Два столики. За одним японці (з таким веселим акцентом англійської). за іншим парочка, чувак судячи по “дайте мнє ето, а подайтє то” – росіянин.
Але ввічливо, нема чого казати.
З японцями я англійською, з чуваком я і персонал українською.
Далі він і я:
– А у вас тут можна на русском гаваріть?
– Та, будь-ласка. Можна англійською – киваю на японців, – можна російською. Яка різниця..
– Да єсть разніца.
– Тобто?
– Вот єслі я в рєстаранє в Варшавє і гаварю на русском, са мной гаварят на русскам.
– Що ж, ми не в Варшаві.
– К сажалєнію.
– На щастя.
Блд.. Був би я пожадібним – накинув би ще 50% до чеку.
UPD Він ще грошей менше хотів дати…
Сергій Конюхов