Повзучий конституційний переворот в Росії вже втілився у два більш менш зрозумілих рішення. Йдеться про рокіровку Суркова й Козака (або ж відставку Суркова від українського питання), а другий момент — спроби прозондувати російські настрої щодо проголошення Путіна верховним правителем Росії.
Звісно, в Україні зауважили заміну Суркова на Козака. Але, знаєте, ми з вами у минулому радянські люди, багато фільмів дивилися, тож згадайте, коли полоненого допитує Гестапо, або НКВД, у цих катів завжди був один прийом – замінити злого слідчого на доброго. Ось заміна злого на доброго — це завжди найважчий і небезпечний момент для ув’язненого. Злий слідчий якось підірвав волю жертви і тепер виходить «добрий слідчий», більш розумний, більш прагматичний і вже доводить операцію до кінця. В нашому з вами випадку – до приєднання України до ОРДЛО. Тобто ця заміна свідчить не про зміну політики, а, навпаки, про запровадження операції примусу України входження в ОРДЛО. Це не моє формулювання, ви знаєте, — це неодноразове формулювання Суркова, Чеснакова. Закінчувати цю операцію буде Козак, тим паче, він нещодавно блискуче завершив подібну операцію з повного підпорядкування Молдови Кремлю.
Ну, але проголошення Путіна аятолою Російської Федерації насправді буде дуже жорстким сигналом і точкою кристалізації для колективного Заходу стосовно і до його військових злочинів. Замість цього ми бачимо призначення на пост заступника голови ПАРЄ пана Толстого ще того, вибачте, не хочу вживати ненормативну лексику. І нічого, Захід це з’їв.
Тож скористаємось не з ненормативної лексики, а з політологічної. Це — російський фашист в повному сенсі цього слова, українофоб і антисеміт. Зараз в Кремлі триває кампанія любові до єврейського народу, розповідають, що Путін чи не особисто відкривав ворота Освенціму, а тут на пост віце-президента ПАРЄ призначається відвертий антисеміт Толстой. Загалом процес повного провалу європейської підтримки почався із відновлення членства Росії в ПАРЄ. І це було наслідком політики української влади. Захід ніколи не може бути більш проукраїнським, ніж українське керівництво. Підтримка Європи завжди була результатом тяжкої боротьби людей, котрі більш менш симпатизували Україні проти путінської агентури. Але ви ж самі підірвали, ви самі нанесли удар людям в Європі, які вас підтримували, коли нова влада заявила, що вона прекрасна «партія миру», а ті, хто чотири роки до цього керував, були «партією війни». На щастя, зовсім протилежна ситуація із США. Це виникло завдяки внутрішньополітичним обставинам: демократи перетворилися у запеклих захисників України. Це дуже добре. Процес імпічменту Трампа це ж гімн в захист України. Оратор за оратором піднімається на трибуну і каже, що Україна зараз захищає не себе, не тільки себе, а вона захищає Захід. Через Україну проходить фронт російської агресії проти Заходу. Якщо ми не зможемо захистити Україну, завтра нам доведеться захищати європейських членів НАТО і себе. І противники-республіканці, вони не оскаржують цю тезу, вони виправдовуються. Вони піднімаються і кажуть: так, звичайно Трамп не хотів образити Україну, ви бачите, він дав допомогу і взагалі допомога Україні набагато більша, ніж була при Обамі. І це факт. Така склалася кон’юнктурна ситуація. Я зараз хочу сказати дуже важливу річ: в України після всіх тих промов з’явився унікальний шанс негайно отримати статус так званого головного союзника США поза НАТО. Це слід робити негайно, якщо залишилися в українському керівництві ще якісь патріотичні державні настрої, хоча це дуже важко припустити, розуміючи, якими людьми оточений президент Зеленський.
Зараз достатньо одного слова України, щоб отримати статус, різко підвищуючи позицію України і захищаючи її від російської агресії. Я знаю, яку відповідь дадуть противники цього, мовляв, давайте не будемо, бо це не сподобається Росії, не будемо загострювати стосунки. А куди далі загострювати!? Росія — агресор, захопила частину території і змушує, викручує зараз руки Зеленському, його викликали на «стрєлку»квітневу в Берліні, щоб він далі рухався у напрямку приєднання України до ОРДЛО. Ось зараз, або ніколи. Ось зараз вирішальний момент, який проявить, чи існує в Україні громадянське суспільство. Воно повинно об’єднатися навколо реальної потреби. Це не є Будапештський меморандум, який проїхали, який не виконали держави, що його підписали. Це реальна річ, яку можна отримати сьогодні.
Андрій Піонтковський
Джерело