Я вам одну річ скажу, тільки ви мене не розірвіть, ок?
У нас йде битва за уми та серця.
Між ватниками та людьми.
Битва за уми та серця — це коли людина була такою, а стала іншою. Була проукраїнською, але стала ватною. Або була ватною, а стала проукраїнською.
Правильно ж кажу?
Себто, наша мета — в ідеалі — щоб якнайбільше ватників стало українськими патріотами. А мета Кремля — зворотня.
Все ще правильно, чи не так?
А зараз скажу дещо, що запалить сраки.
Якщо це справді наша мета, то ми маємо приймати тих, хто раніше був ватниками, але змінив свої погляди. Логічно? Логічно.
Бо ж якщо ми не будемо їх приймати, то наша мета так і залишиться недосяжною. Навіщо вести проукраїнську пропаганду і переконувати людей, що вони — українці, а не ватники, якщо коли вони це переконання здобуть, ти їм відразу розповіси, що вони не українці, а ватники. Бо ж в минулому — яке вони вже не змінять — вони такими були?
Сорі, але це аріфметично просто.
Але чомусь не всім очевидно.
Тут зараз народ бігає з цькуванням дівчини-журналістки, що-де у 2014-му (у віці 14 років) закликала «врятувати Донбас від української армії», а зараз гарною українською пише, що була мала та дурна. Мовляв, не віримо дівчині.
Я поняття не маю, чи можна вірити конкретно цій дівчині. Тут потрібен хтось, хто довго її знає.
Але я бачу певний негатив в тому, що низка коментаторів явно готова проголосити «відрізаними шматками» усіх, хто хоч колись мав ватні погляди — навіть у підлітковому віці.
Але з таким підходом ми війну за душі не просто програємо. Ми її вже програли. Бо якщо ми оголосили навічно проклятими усіх, хто не мав проукраїнських поглядів станом на якийсь конкретний час — немає жодного сенсу вести якусь проукраїнську пропаганду після цього часу. Адже якщо ми вже не готові приймати цих людей, якщо не віримо в саму можливість зміни їхніх позицій, то нащо витрачати зусилля?
Сорі. Розумію, що інколи горить, але це дуже проста аріфметика.
І дуже невблаганна.
Victor Tregubov