Бійці з західної України, що зайшли в київській маршрутці і не підозрювали, що цей день вони запам’ятають назавжди!
— «Їду сьогодні в маршрутці !
На одній із зупинок входять в маршрутку четверо наших рідненьких захисників з передової.
На двох теплі бушлати (на вулиці холодрига і дрібний дощик), на інших їх немає.., І один речовий мішок на всіх.
Дивлюся на обличчя, руки, нашивки. Наші.., Хлопці.., одним словом!
Зібрали гроші і простягають водієві 10 грн.
Він питає — »Вас скільки «?
Відчуваю, як миттєво впала тиша в маршрутці, але, знаєте, така, як перед бурею — насторожено-зла.
Вояки кажуть: — »Шеф, не шуми, скільки доплатити?»
І тут маршрутка «вибухнула» і ми всі почали кричати на водія.
Він зупиняється, визирає в салон і каже всім — »А ну, ША! Мужики вас четверо?!»
Ті кивнули і він тому хто був ближче до нього дав чотири сотні грн.
Хлопці упиралися, але він наполіг і ще довго вибачався, що це все чим він на сьогодні багатий.
Всім в автобусі стало соромно, що накричали на водія.
Людей було повно і до наступної зупинки хлопцям зібрали ще 750 грн. Я і багато хто витрушували буквально останнє..!
І ще, я давно не бачила стільки радісних облич, коли є привід дійсно закохатися в українців.
Всі хто виходив бажали воїнам миру і здоров’я, а вони посміхалися і тиснули руки.
Стільки добрих слів їм сказали, що мама дорога, як це було приємно.
Хлопці виявилися західняками, які опинилися у нас в місті за новим місцем дислокації частини.
Чудові люди і вони, і водій, і пасажири.
Знаєте, як це здорово, коли поринеш у світ людей без облуди!
Справжня «жива вода»!»
Від: Angelika Batumska
І як же тут не любити Україну?