До якого кінця?
Міністр закордонних справ Пристайко про «Мінські домовленості», цитата:
«Ми (як держава) домовилися про щось, і навіть якщо ми ненавидимо цей варіант – то маємо дійти до кінця».
——
Звертаю увагу міністра і всіх, кого це ще цікавить, на три важливих обставини.
1) Так звані «Мінські домовленості» є нікчемними з юридично-правової точки зору. Їх не підписував ні президент, ні прем’єр, ні жоден міністр — ніхто з офіційних посадовців України.
Так само їх не підписували глави інших держав, присутніх на переговорах у Мінську — ні Меркель, ні Оланд, ні Путін. Ці «домовленості», відповідно, не проходили жодної офіційної процедури ратифікації — ні в Україні, ні в інших державах.
2) Навіть (припустимо) якби «домовленості» мали твердий юридично-правовий статус і виявилося, що вони суперечать інтересам України, хіба ми не знаємо, що будь-які «домовленості» ніколи/ніде не є вічними і що вони можуть бути змінені чи навіть скасовані?
На наших з Вами очах Америка, Британія, Канада, Мексика, Китай, Туреччина, Угорщина, Польща, Іран, Афганістан, Пакистан і десятки інших країн, великих і малих, — ініціюють зміни в діючі міжнародні угоди, коли їм це треба, переглядають їх, проводять нові переговори, укладають нові угоди. Хіба ми цього не бачимо?
3) «Мінські домовленості» були зафіксовані понад п’ять років тому (вересень-2014), потім ще раз у лютому-2015. Але — жоден пункт цих «домовленостей» за весь цей час так і не був виконаний. Жоден!
Починаючи з першого пункту, з припинення вогню. Факт невиконання «домовленостей» протягом багатьох років свідчить про те, що вони з самого початку були і дотепер є мертвими, недієздатними, нікчемними по суті, щоби за них триматися.
Тому я не розумію такого собі мазохізму: щоб «ненавидіти», але при тому закликати «дійти до кінця»? До якого? До визначеного Путіним кінця України?
Анатолій Гриценко
