Одна східна легенда оповідає про війну двох давніх племен, одне з яких було слабшим…
Якась східна легенда оповідає про війну двох давніх племен, одне з яких було слабшим, однак користувалося підтримкою своїх всесильних богів. Ті спершу наслали на супротивника неміч, але хоробре плем’я перебороло її. Потім наслали страх, але і його вдалося приборкати мужнім воїнам.
Але після настання третього прокляття плем’я склало зброю. Тим третім прокляттям була зневіра.
Сьогодні зневіра, часто розсіювана ззовні, найстрашніше, що може зашкодити хоробрий українській нації. Італійський психоаналітик і філософ Серджіо Бенвенуто називає зневіру муками байдужості.
Саме так. У нас часом байдужість виникає від втоми. І втома душі часом прикріша й небезпечніша, ніж втома тіла.
Ми всі живемо в стресі і не треба соромитися бути втомленим. Нічого страшного. Головне не прикоцькувати в собі той момент, коли все валиться з рук і не хочеться нічого на світі. Бо “від мене й так нічого не залежить”. Бо “та кому потрібна та дріботінь, на яку я здатен”…
Залежить! Потрібна!
Пригадую, як у 2014-му до волонтерів біля короля Данила підійшла старенька пара. Тремтячими, помережаними часом руками вона дістала з торбинки, дві баночки, здається, малинового варення, а він – двісті чи триста гривень із кишені своєї сторічної маринарки. Певно, ці люди не могли дати більше. Певно, їхня офіра не допомогла в той час хлопцям на Донбасі. Але як це було мило та щиро і, переконаний послугувало неймовірною мотивацією для багатьох молодших. Для мене – точно. Бо хіба два слоїка малинового варення від двох стареньких людей – менший чин перед Богом і Вічністю, ніж, приміром, автомобіль від бізнесмена, чи дрон від айтішника?
І тому не культивуйте у собі предтечу зневіри – байдужість. Бо ніхто не знає, чи десь в якийсь момент не стане вирішальною сплетена вами сітка, завантажена вами фура, передана фронту техніка, медицина, їжа, вчасно сплачені податки, або просто добре слово, яким ви підтримали й одухотворили.
Працюйте. Втомилися? Це – нормально! Закрийтеся на день-другий зі сльозою, книжкою, фільмом, чи хоч би й пляшкою, якщо помагає. Прийдіть у себе і знову до праці. Бо, говорячи простою мовою, йойкання та стогнення часто виникають від ніхренанероблення.
І майте силу посміхатися в писок навіть найпаскуднішому часу та обставинам. Як писав середньовічний поет Якопоне да Тоді, “зневіра – єдина, що ніколи не сміється”.
Роман Онишкевич