Той, хто сьогодні пропонує перезавантажити відносини з Росією і пробачити їй усі злочини, завтра буде закликати просити у Росії пробачення.
Мені кажуть російські знайомі:
«Не вбивайте останній цвях!»
І наводять причини «вагомі» —
У нас доля єдина і шлях!
Ні, сусіди, в нас різні дороги —
Усю «єдність» втопила кров.
Коли хочете діалогу,
То він буде. За певних умов.
Розбудіть дітлахів серед ночі…
Є на збори п’ятнадцять хвилин.
І біжить босоніж світ за очі
Від бурятів, фугасів, новин…
Оселіться в чужому селі,
В темний кут заштовхнувши родину…
В глупу ніч пригадайте в жалі,
Що забули дитячі світлини.
Цвілі стіни вкриває лупа,
А кропива — заввишки тину…
Прив’яжіть до брудного стовпа
Свою любу, кохану дружину!
Не дивиться на дощ і негоду,
Не звертайте уваги на страх.
І папірчик «Я ворог народу»
Нехай міцно тримає в руках!
Зав’яжіть собі хусткою очі,
Сірниками підсмажте нігті,
Ну а руки широким скотчем
Замотайте по самі лікті.
І постійте ось так хоч добу,
Якщо вдержать знесилені ноги.
І не треба про біль і ганьбу —
Це умови для діалогу.
… Що ж ніхто не висить на стовпі,
Хоча там бутафорські петлі?
Наші ж хлопці — насправді сліпі!
Наші хлопці – насправді мертві!
Це ціна ваших «братніх обіймів»,
Це ціна наших спільних доріг.
…Скільки ж лиха несуть ваші війни,
Скільки крові засипав сніг!
І навіщо оті діалоги,
Коли преться мокша по степах?
Перемоги молю, перемоги
І окремий навіки шлях!
Тетяна Малахова
