Метро. Батько вичитує малолітнього сина — «Нєгадяй! Нє стида, ні совєсті у тєбя!…» Малий немов застиг, навіть не моргає…

Uncategorized

В метро батько, доволі молодий чоловік років 30-35, вичитує малолітнього сина.

— Негодяй! Ни стыда, ни совести у тебя!

Загрузка...

Малий наквасився, стоїть мовчки, напружено зціпивши пальці в замок. Штани на коліні розірвані, вимазані кров’ю, крізь дирку видно темно-червоне садно.

— Кормишь тебя, одеваешь как человека, а ты ведешь себя как свинья! Вот что теперь делать с этими штанами — выбросить?

Малий немов застиг, навіть не моргає, видно лише, як гуляють жовна та набрякають сльозами очі.

— Не ценишь ничего, живешь на ваем готовом. Как паразит! Натуральный паразит!

Loading...

Все більше людей починають спостерігати за ними. Батько, ніби відчувши увагу, раптом замовкає і озирається. Люди миттєво відвертаються або утикаються в телефони. Обструкція — справа сімейна, а наше суспільство поважає права абьюзерів.

— У меня в твои годы вообще ничего не было, — чоловік відновлює виховальну істерику, — одни джинсы, один свитер и одни кроссовки на все случаи жизни!

Він знову озирається, ніби шукаючи підтримки. Люди як і раніше роблять вигляд, що їх все це не стосується. Я дивлюся на нього. Наші погляди зустрічаються.

— Нет, ну правда же?

Чоловік явно розраховує на підтримку. Даремно.

— Ні, — кажу, — неправда.
— Что неправда?
— Все. У нас дохуя чого не було — шмоток, іграшок, свободи — але навіщо цькувати за це дитину?
— А… А почему вы ругаетесь при ребенке?
— А чому ви вважаєте, що це для нього гірше, ніж те, що ви виміщаєте на ньому наслідки власних психічних травм?
— Каких травм?

Loading...

— Підліткових, напевно. Якщо вас навіть ґвалтували, то це не привід ґвалтувати свою дитину. Чи не так?
— Это вообще не ваше дело.
— Можливо. Але насправді я роблю вам послугу. Подумайте над своєю поведінкою, бо інакше він просто завалить вас через кілька років. Ці джинси того варті?
— Да что вы несете?!
— Спокій і здоровий глузд.

В цей момент шумно під’їжджає потяг. Чоловік хапає дитину за руку, смикає її за собою. Вони заходять у вагон. Я заходжу за ними, сідаю, відкриваю книжку в телефоні, довго не можу зосередитись на змісті.

Сучі нащадки немитих червоних пролетаріїв, невже ви все-таки реінкарнували?

Sergii Ivanov

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.

Будь-який передрук матеріалів з сайту може здійснюватись лише при наявності посилання на puer-press.org.ua, а також на сам матеріал!

Все буде Україна!

Loading...

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *