БОГДАНЧИКУ!!! Мій найдорожчий і найрідніший СИНУ!!! Мій Ангел, моє сонечко, моє золотце, моя квіточка, моя надія,опора і сенс мого життя!!!
Тобі мало би виповнитися 22… Ворожі кулі нелюда забрали тобі життя… Жорстоко, холоднокровно, цинічно і підступно. Тепер тобі назавжди залишиться 21… БОГДАНЧИКУ!!!
Ти народився на світ в такий прекрасний день, в місяць Пречистої Діви Марії, коли вся природа довкола буяє життям.Ти ріс такою хорошою і життєрадісною дитиною. Все хотів знати, вміти, відвідував різні гуртки. Ти так любив життя!!! БОГДАНЧИКУ!!! Ти гілочка нашого родинного дерева життя; гілочка, яка вже ніколи не зацвіте і не дасть плоду…
В щасливу і благословенну днину
Мені тебе подарувало небо, сину.
Те ж небо з висоти на мене впало
В той день, коли тебе не стало.
Ти біля мене був, як янгол Божий
Я вірила: з тобою все зможу.
З тобою сонце радісно сміялось,
Життя глибоким змістом наповнялось.
Ангеликом тебе я називала.
Напевно, вже тоді я відчувала,
Що посланий мені ти ненадовго з неба…
Твоє плече – надійне, незрадливе,
До щему в серці руки турботливі.
І чуйність, жага до життя від Бога,
Мета — змінити світ, сходити всі дороги.
І прагнення усім допомогти.
Не тліти у житті. Горіти!
Як ти спішив, мій сину, жити!
І мрії, мрії про свою сім’ю щасливу…
Ти завжди вірив, сину, мов маленький, в диво…
Немовби знав, що більше днів не буде… тут, на Землі…
Жорстока доля сина хоронити.
І залишитися БЕЗ ТЕБЕ жити.
І марити щодня тобою,
Та просинатися зі сну в страшному болі:
Немовби скинули тебе з скали на камінь…
І серце на шматки…Ті гострі і пекучі.
Збирати їх…І знову починати.
Шукати сили, вчитись дихати,
До світу привикати…БЕЗ ТЕБЕ!!!
Ти – я, я – ти.
Ти житимеш завжди в моєму серці.
Ти – в крапельці роси,
в зірках на небі.
Ласкаво промінцем мене торкнешся,
Обіймеш ніжно вітерцем легеньким,
До мене голосом пташини відізвешся,
Метеликом ти сядеш на долоні.
Завжди невидимий…
Але такий близький та рідний!!!
Ведеш мене ти лагідно за руку,
Як я колись тебе малим водила.
І крилами своїми помагаєш,
Коли мене вже залишають сили.
Мій рідний! Ти своїм життям
Забарвив небо,
Вніс нові кольори ти веселкові.
В моїм житті ти – щастя океани,
Які стікають зараз морем сліз в безодню…
Якби дозволив Бог нам обмінятись…життям.
Повір, Богдане, зовсім б не вагалась,
А з вдячністю б цей щедрий дар прийняла,
Щоб ти живим був не лише в моєму серці,
А й наяву…
Якби…якби…якби…
Ці мрії нездійсненні.
Люблю тебе допоки моїх днів!!!
Минулого року твій день народження співпав з Днем Матері і ми були такі щасливі обоє, ти вітав мене, а я тебе. Ти подарував мені таку красиву орхідею, це були останні квіти від тебе. Як же важко жити без тебе!!! Я вже ніколи не почую твій голос, ти вже ніколи мені не подзвониш, не напишеш смс, не прийдеш і не постукаєш у двері і ніколи не скажеш:» Мамо, я вже дома!!!» А я вже ніколи не зможу тебе пригорнути до себе, обійняти і поцілувати, ніколи не зможу вручити тобі в руки подарунок… Вчора був День Матері, та я ніколи не почую від тебе:» Мамо, вітаю!!!» Мене привітали інші діти, твої друзі, знайомі і незнайомі, привітали, як маму ГЕРОЯ!!!
Пробач, матусю, — квітів не дарую —
Лиш усмішку на фото на столі…
Пробач, рідненька, я також сумую,
Твій образ бачу з неба — у вікні…
Мене навчила рідний край любити!..
Хіба ж моя, матусенько, вина,
Що волю й незалежність боронити
Покликала Вітчизна дорога?..
Пробач, рідненька: Сином — не Героєм —
Хотіла б ти, щоб лише поруч був!
Щоб посиділи за столом обоє…
…Та я тебе уже не обійму…
Граніт холодний, а щока гаряча
І сльози дрібно котяться до ніг,
І плине, плине рідним краєм кача,
І на Твоїм волоссі — білий сніг…
Пробачте, мамо. Я не міг інакше…
Серденько ваше хочу так зігріти…
Але…така вже доля, мабуть, наша:
Для боротьби народжуються діти…
Надія Умриш
Сьогодні я дарую тобі свою щиру молитву, безмежно любляче материнське серце і білі троянди. Такі, як ти мені раніше дарував на 8- Березня. А цього року 7 березня ти загинув і зробив мені такий невимовно болючий подарунок до 8- Березня на все життя, коли тебе в цей день привезли додому. Ми так не хотіли вірити, що це ти, що навіть не одразу тебе впізнали.
Ділилось горе на дві половини
Стогнало серце: ,,Не моя це дитина »
А розум в метанні між смертю й життям
Благав:,,Почекай…він живий…він ще там…»
І так у ваганні впізнали дитя,
Що ангелом став, залишивши життя
Клекоче душа, пламеніє буття…
Невже їх Богданко пішов в небуття ?
А небо обійми свої відкрива,
І з сумом приймає чергове життя.
Лиш батько і мати в зажурі важкій,
Плекали надію, що син їх живий…
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ !
Галина Олійник
Я й досі не вірю, що тебе немає, лиш свічка і твоє фото на столі з чорною лентою повертає мене в реальність… СИНОЧКУ!!! Хочеться кричати на цілий світ, а голосу немає. Моя єдина кровинка, мій Ангелику!!!
Пам»яті мого земляка Богдана СЛОБОДИ
Хлопчиночко з небесними очима,
дивись, яка прийшла весна.
А вже життя у тебе за плечима
війна… проклята будь війна.
Прощаються з тобою батько й ненька,
немов набат серцебиття.
Ніхто не скаже їм: мої рідненькі
війна… будь проклята війна.
Як пережити цю страшенну втрату,
душа пішла у небеса.
Дивись, он друзі йдуть немов на страту
війна… проклята будь війна.
Хлопчиночко з небесними очима,
осиротіла вся земля.
Та ж на вустах ще усмішка дитинна
війна… будь проклята війна.
Оксана Максимишин-Корабель
А 9 березня ми тебе проводжали в останню путь, в день народження одного з твоїх найулюбленіших поетів- Тараса Шевченка. Ти знав напам’ять напевно всього «Кобзаря», а » Заповіт » вивчив напам’ять англійською мовою. Один з твоїх найкращих друзів, Максим, подарував тобі на прощання дві книги: «Кобзар» Шевченка і «Ти знаєш, що ти- Людина» Симоненка. Це одні з твоїх улюблених поетів, а їх у тебе було дуже багато. Ти вчив напам’ять вірші українських класиків. І так ти жив, спішив жити, щоб все встигнути зробити. Жив чесно, правильно і по-справедливому, і не боявся смерті. Не раз мені говорив, що не важливо скільки ти проживеш, а як ти проживеш це життя. Ти прожив своє таке коротке життя достойно, і я горджуся тобою, мій ГЕРОЙ!!!
«Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя…»
Василь Стус
Дякую тобі, СИНОЧКУ, за все, за те, що ти був у моєму житті!!! Дуже рано ти пішов від нас і з цим важко змиритись. Ця рана ніколи не заживе. Але я вірю, що ти в Царстві Божому і тобі там добре. Люблю тебе всім серцем, мій Богданчику, мій світлий Ангеле, мій соколе, мій ГЕРОЙ!!! Царство тобі небесне і вічна пам’ять. Нехай земля тобі буде пухом. Спи спокійно, мій ГЕРОЙ!!! З Днем Народження!!!
«Моє щастя, мій синочку…
Усмішка — єдина…»
Пригортаю знов до серця
Фотокартку сина…
За слізьми не бачу личка,
Голосу не чую…
Знаєш, рідний, за тобою
Так тяжко баную…
І чекаю: зайдеш в хату,
Станеш на порозі,
Скажеш: «Мамо, не втомився
В далекій дорозі!
Поганяю ще футбола —
Прийду на вечерю!..»
«Сину, милий мій синочку!..» —
Відчинила двері…
Тиша… Пустка… Сліз немає…
Вимила розлука…
Жити мамі без дитини —
Невимовна мука…
Надія Умриш
СЛОБОДА БОГДАН ІВАНОВИЧ, позивний «СВОБОДА», українець, народився 13 ТРАВНЯ 1997року. У 2014р. закінчив середню загальноосвітню школу смт.Шкло ім. МАР’ЯНА КОРЧАКА. Після закінчення навчання у 2014р. вступив до Львівської Національної Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на факультет бойового застосування військ. У червні 2018р. після випуску молодий офіцер, лейтенант, командир взводу, був скерований для подальшого проходження служби у 128 гірсько- штурмову бригаду, звідки майже одразу поїхав на війну. Жодного разу не приїхав додому. 6 березня отримав кульові поранення на території Донецької області і помер під час операції під ранок 7 БЕРЕЗНЯ 2019р. …
ЄДИНИЙ СИН !!!
13 ТРАВНЯ 2019 року
Леся Слобода