Чому слідчий, який полював на Шухевича, спалив любовні листи 25-річного українського письменника Підмогильного? Час, коли кати самі зізнавалися у бажанні вбивати. У прямому сенсі. Епоха, яка вбила класика, коли той ледь дожив до 36 років. Дослідник розповів, як навіть професійна цікавість українськими митцями часів масових репресій могла викликати підозри
ПІДВОДНІ КАМЕНІ РЕАБІЛІТАЦІЇ – КОМУНІСТАМ «НЕ ВСЯ ПРАВДА ПОТРІБНА»
«Коли я пішов в університет, то одна з моїх ідей… була така: я напишу дипломну роботу про Підмогильного. Я писав заявку відповідну. Ця заявка розглядалася на кафедрі сучасної української літератури. Потім перейшла до декана Федченка Павла Максимовича. Потім він очолював, якщо я не помиляюся, відділ ідеології ЦК КПУ. Батько у нього… теж знищений режимом сталінським. Але він був дуже правовірний комуніст. І він мені відверто сказав, що «це неможливо, щоб ви написали цю дипломну». Я кажу: «Чому? Їх же вже реабілітували, цих людей». Він каже: «Еее, ні, Леоніде. Ми реабілітували людей, але не реабілітували їхньої творчості». Мене це його «ми» так вразило», – згадував мистецтвознавець й сценарист Леонід Череватенко. Ось уривок його діалогу з Павлом Федченком:
– Навіщо ж було реабілітовувати?
– Тому що то було неправильно, що їх розстріляли, що їх знищили. А щодо їхньої творчості, то ми переконані, що вона має негативний вплив на молодь. От, зокрема, на вас. От ви ж зацікавилися. Що вас там зацікавило?
– Ну, як що зацікавило? Правда життя, яку він відтворив.
– Ну-у-у, нам не вся правда потрібна.
Така була відповідь.
Валер’ян Підмогильний не вписувався у канони соцреалізму. Тому набагато простіше було пройти всі кола пекла, ніж випросити в бібліотеці архів «опального» письменника.
«Це була окрема, як кажуть, зачинена від народу кімната. І там сиділа така старенька жінка, очевидно, того самого «чекістського походження»… Вона влаштувала мені допит: «Почему вы заинтересовались Пидмогильным?». Я намагався пояснити. Вона вислухала й підійшла до стелажа… І вона точно знала, де стояв Підмогильний… Там були труди репресованих класиків марксизму-ленінізму. А з нашого боку був там Скрипник й Підмогильного кілька книжечок стояло. Вона витягла і питає: «З чого ми почнемо?». Я сказав: «Ну, давайте, значить, «Твори. Том 1».
ЩОБ ВИДАТИ ПЕРШУ КНИЖКУ ПІДМОГИЛЬНОГО, У «МОЛОДОЇ ДЕРЖАВИ» БРАКУВАЛО ПАПЕРУ
«Твори. Том 1» – це перша його книжка, видана 1920-го. Вона була здана до друку 1919-го, але не було паперу – і книжка затрималася. Підмогильному на той час було лише 18 років.
«І він вже наважився ставити такий титул «Твори. Том 1″. Він розраховував, очевидно, на багатотомник. Він не дочекався… Радянська влада вважала, що він не зовсім вписується в канони там радянської чи соцреалістичної естетики», – каже Леонід Череватенко.
СИН СЕЛЯНИНА, ЩО ДОСКОНАЛО ЗНАВ ФРАНЦУЗЬКУ МОВУ
Батько Підмогильного був селянином, який управляв поміщицьким невеличким маєтком. Поміщик мав своїх дітей, до яких запрошував учителів, зокрема, французької мови. Валер’ян «крутився біля цих дітей» і вивчив у дитинстві французьку досконало.
За все життя Підмогильний закінчив тільки реальне училище, бо грошей на навчання не було. Реальне училище – це щось середнє між сучасними технікумом і ПТУ.
НА КРЮЧКУ ВЛАДИ – БО ПИСАВ «НЕПРАВИЛЬНІ» РЕЧІ І «НЕ З ТІЄЮ» ОДРУЖИВСЯ
Після громадянської війни настає голодомор 1920-21 р. І у Підмогильного з’являється низка оповідань – причому з усіма подробицями – людоїдством. Ясна річ, це не тішило радянську владу, радянських літературознавців і взагалі людей, вихованих на догмах марксизму-ленінізму. Тож Підмогильний мусив тікати з рідного Катеринослава (тепер – Дніпро).
У Ворзелі Валер’ян Підмогильний одружується із донькою місцевого священика Катериною Червінською. Потім йому й це поставили у провину, бо братів Червінської теж репресували.
ЛИСТИ ПІДМОГИЛЬНОГО СПАЛИВ СЛІДЧИЙ, ЯКИЙ ПОЛЮВАВ НА ШУХЕВИЧА
Пропали й листи Валер’яна Підмогильного до однієї жінки, яка зрештою пережила арешти 30-х років. Ці листи були романтичні й слідчий Соколов (прізвище було змінене – авт.), заступник наркома внутрішніх справ Білорусії, сказав їй: «Берегите эти письма. Мало женщин получают такие письма». Вона зберегла, пронесла їх через окупацію, але потім її арештували за справою президента УГВР Кирила Осьмака. І вже інший слідчий довів справу до кінця – перечитав листи й написав: «Уничтожить, как не представляющие ценности».
Ця історія з життя Підмогильного заслуговує на роман. Адже цей слідчий, який спалив листи Підмогильного, був один із учасників полювання на Шухевича. Його прізвище було Гузєєв.
Підмогильному на той час було 24-25 років – коли освідчується в коханні дівчині. При чому на той час він був одружений з іншою. Невідомо, чи ця жінка стала його фактичною коханкою. Бо в розпал їхнього листування виявилося, що його дружина вагітна, і письменник не міг її залишити в такому стані. Тож Підмогильний повернувся до дружини, а цій дівчині залишилися листи.
«Зрештою, все на світі тлінне, і все гине, я це знаю. І все-таки я кохаю вас», – наводить дослідник Леонід Череватенко цитату з одного листа.
ПОВІСТЬ-ПРОРОЦТВО?
Свій останній твір «Повість без назви» Підмогильний почав писати у 1932 – саме в рік Голодомору. А завершував саме тоді, коли вже відбулися арешти серед його друзів. А їх арештували ще до вбивства Сергія Кірова, яке сталося 1 грудня 1934 р. Так-от, у цьому творі, початому ще 2 роки тому, є сюжет, коли гине у боротьбі «полум’яний більшовик» – Сергій Загірний. Досі незрозуміло, як Підмогильному прийшов у голову такий сюжет, каже мистецтвознавець.
8 грудня 1934-го Підмогильний перебував у будинку творчості під Харковом. Це саме був день народження його дружини Катерини. Він намагався дописати повість, бо розумів, що не сьогодні-завтра його заарештують. Підмогильний знав про арешт Євгена Плужника – свого найбільшого приятеля й однодумця, який стався 5 числа. І от 8 грудня з’являється НКВД із ордером на арешт – до речі, ще навіть не було обшуку помешкання Підмогильного в Харкові, під час якого вилучать усі твори письменника.
«До нас дійшла частина цієї «Повісті без назви», яка збереглася в архіві дружини Підмогильного. З тюрми Підмогильний писав: «Катя, зверни увагу на цей рукопис, щоб ти його не загубила. Така-то сторінка, ти підклей її, щоб вона не загубилася», – каже дослідник.
«ЕСЛИ ОТКРОВЕННО, ТО НАДО БЫЛО БЫ ВСЮ УКРАИНУ УНИЧТОЖИТЬ» (С)
Людина, яка сиділа разом з Підмогильним в одній камері, – Григорій Майфет, український літературознавець, нащадок полонених шведів, які опинилися в Україні після Полтавської битви. Коли його заарештували, насамперед вилучили мистецькі цінності – книжки і листування з європейськими письменниками, зокрема зі Стефаном Цвейгом. Нічого з цих цінностей не збереглося, каже дослідник.
Майфет розповідав, що Підмогильний, коли він потрапив до харківської в’язниці НКВД, говорив доволі відверто. І слідчий, який вів його справу, так-би мовити, «не стеснялся». Кат розумів, що перед ним сидить завтрашній мрець, і сказав таке: «Ну, вообще-то, если откровенно, то надо было бы всю Украину уничтожить. Но поскольку это невозможно, то вас, украинских интеллигентов, мы точно уничтожим».
«Група, яка була призначена для знищення української інтелігенції 1933-го і 1934-го років, складалася в основному з людей неукраїнського походження. Причому ці люди повинні були мати тільки середню освіту, а також мати ненависть до «этих умников, что там закончили разные университеты, писали какие-то там философские трактаты». І, нарешті, вік їхній не міг перевищувати 30 років, бо інакше вони могли б у минулому потрапити під вплив Троцького та його ідей. З таких людей готувалася «сталінська гвардія» й сталінське НКВД», – розповідає мистецтвознавець.
Усю цю групу, яка винищила українську інтелігенцію, розстріляли в основному в 1938 році. Залишилися одиниці. Наприклад, був Михаїл Хаєт, який вів справу і Підмогильного, і Євгена Плужника, і Михайла Бойчука. Такий собі «чекіст-фахівець з української культури». Він пережив чистки 30-х років, але був знищений у 56-му році і похований… на Байковому кладовищі.
ЯК «СОВЄТИ» ЛАМАЛИ ЛЮДИНУ: РОЗПОВІДЬ «ЗСЕРЕДИНИ»
Люди зізнавалися у тому, що їм підсовували, бо їх ламали. Скажімо, говорили: «Да, мы тебя, конечно, можем уничтожить, но перед этим на твоих глазах изнасилуем твою жену или расстреляем твою маму». І, звичайно, інтелігенція не витримувала. Вони підписували будь-яку «муть», яку їм пропонували. Зокрема, Плужник. Родичі останнього розповідали, що ще до арешту, коли Плужник із Підмогильним обговорювали, як поводитимуться під час арешту, Плужник казав: «Я не витримаю, мені не вистачить ані фізичної сили, ані моральної, щоб протистояти цьому натиску».
У 30-му році, коли був процес «Союзу визволення України», все це передавали по радіо біля Золотих Воріт. Там гучномовець стояв, і всі жахалися, як ці інтелігентні люди можуть таке на себе говорити! А вони ж то говорили.
«Підмогильний і Антоненко-Давидович вирішили поїхати до Харкова, щоб прорватися на судове засідання і викрити цей абсолютно брехливий судовий процес. Вони прийшли, але коли побачили абсолютно зламаних Єфремова, Чехівського, Дурдуківського і те, як їм демонстративно носив каву слідчий, не просто каву, а з тістечкам, а вони жували й і потім казали, що вони справді вороги радянської влади, – зрозуміли, що це щось таке, що нагадує божевілля. Саме тому, я думаю, Плужник прямо сказав, що він не буде чинити опору. Він його і не чинив. На все, що йому пропонували, а саме те, що він учасник контрреволюційної змови, він погоджувався», – розповідає дослідник.
Перед цим зламали одного з його товаришів, члена компартії. Його викликали в райком:
– Ну, ты ж советский человек, ты нам и помоги.
– Как помочь?
– Так ты сознайся, что организовал всех, и они готовили заговор на Постышева, Косиора, Балицкого и так далее.
І той погодився. І потім, коли приводили цього товариша на очну ставку, той казав: «Ну, как же Женя? Как же? Ты помнишь, мы же с тобой обговаривали, как убить товарища Постышева». Той каже: «Да, что ж? Участник контрреволюционной организации».
Про це кілька десятиріч потому розповів Григорій Майфет, який сидів разом із Підмогильним у тюрмі – у Жовтневому палаці (тепер – палац мистецтв).
«Майфет сказав, що коли він запитав у Підмогильного «Ну, вы подписали, что вам предложили?». А він каже: «Да, подписал, но с одним условием. Я сказал следователю: «Я нічого не буду підписувати до того моменту, поки ви мені не дасте купку паперу, олівець чи ручку, щоб я дописав оцей роман. Бо цей роман мене мучить. Я вважаю, що там я можу сказати те, чого ще ніхто не говорив у літературі». І слідчий дозволив йому писати, і роман був дописаний.
Я знайшов підтвердження словам Майфета. 11 січня 35 року Підмогильного переводять із харківського НКВД у республіканське, тобто у Київ, і є опис його речей. І там все: і шкарпетки, і сорочки, але й одна деталь: каламар, чорнильниця. Тобто він таки дописав. Цей твір був завершений і існував в архівах харківського НКВД. Де він подівся, я не знаю. Можливо, ці слідчі, які так намагалися знищити всю українську культуру, на своєму чекістському ентузіазмі спалили й цей роман. Це могло бути», – розповів дослідник.
ЧОМУ НАСПРАВДІ РОЗСТРІЛЯЛИ СОЛОВЕЦЬКИЙ ЕТАП?
Радянська влада вважала літераторів такими небезпечними, що запроторила їх аж на Соловки – у табір особливого призначення. Плужника заперли на Анзер. Анзер – це окремий острів від Соловків. На ньому відбували покарання смертники, зокрема, жінки-людоїдки, які у 1933 році були заарештовані, тому що їли своїх дітей, родичів і так далі. Туди запроторили Плужника, лірика. Він там просидів 1,5 місяця. У нього була відкрита форма туберкульозу, він працювати не міг, бо у нього весь час горлом йшла кров. Він там сторожував, бо на Анзері вирощували овочі в теплицях, переважно для табірного начальства, а також для хворих.
З усієї групи українських інтелігентів «відсепарували» двох: драматурга світового значення Миколу Куліша, а другого – Валер’яна Підмогильного. Вони сиділи в ізоляції, їм не дозволяли спілкуватися зі своїми «спільниками» – товаришами за судовими справами. Він сидів десь в ізоляції, і його ніхто не бачив.
Доля Підмогильного була визначена наперед. Його розстріляли разом із соловецьким етапом 3 листопада 1937 р. Тут треба знати деякі подробиці. Вони, можливо, страшніші ніж самий розстріл. Зараз побутує і в пресі, і по телебаченню, і в фільмах така думка, що їх розстріляли до 20-ліття радянської влади. Мовляв, радянська влада таким чином відзначила свій ювілей. Це вигадка, красива, поетична, але вигадка. Бо все набагато брутальніше.
Радянський Союз готувався до агресії: війни з Фінляндією. Він хотів захопити і Фінляндію, і частину Швеції. А відтак автоматично вся ця зона узбережжя Білого моря – соловецькі табори – перетворилися б на зону військових дій. І тому треба було убезпечити себе від поширення небажаної інформації. І коли складався список насамперед оцього етапу соловецького (1111 душ), то там не було випадкових людей.
Леонід Череватенко каже: «Логіка така: по-перше, якщо готується війна, то насамперед мають бути розстріляні всі учасники, які воювали зі зброєю в руках проти радянської влади – білогвардійці, петлюрівці, повстанці. Ті, хто брали зброю і знали, як з нею поводитися, коли бачили червону зірку, мали лягти в землю. По-друге, вся ідеологія мала зникнути, тобто – священики й віруючі. По-третє, володарі дум – філософи, письменники, все те, що називається «інтелігенція». А от четверте – підлягали негайному й обов’язковому знищенню всі інформатори НКВД – «стукачі». Тому що вони володіли інформацією, яка, не дай Бог, потрапила б у Європу».
За матеріалами «Радіо Свобода»