Ніну Костянтинівну Брановицьку сьогодні знають майже всі, для кого ця війна не чужа… Далі її пряма мова…

Uncategorized

Ніну Костянтинівну Брановицьку сьогодні знають майже всі, для кого ця війна не чужа. Її син Ігор загинув у Донецькому аеропорту.

Далі її пряма мова:

Загрузка...

» 21 січня цього року біля Михайлівського собору ми збирались на панахиду за загиблими в Донецькому аеропорту. Ще було трохи часу і я підійшла до Стіни Пам’яті до фотографій наших рідних. Ще підходячи, я побачила, що там стояла молода жінка.

Я подумала: хтось із родичів також вирішив провідати своїх.
За роки, що пройшли, ми вже в лице знаємо один одного. Але жінка була незнайома мені. Ми розговорились. Вона запитала, чи хтось із моїх рідних тут на цих фотографіях.

Я відповіла, що син.

Вона виразила мені співчуття і сказала, що в неї є листи від дівчинки Олександри, яка бувши смертельно хворою написала листи до мами захисника України й до захисників. Один із захисників повинен бути дядьком з вусами.

Loading...

Жінка запитала мене, чи готова я прийняти цього листа. Я, звичайно, згодилась. А потім ми з нею зайшли до собору, де стояли бійці, що прийшли на панахиду і почали шукати дядька з вусами. Потім почалась служба і ми розлучились.

Так ми й не зустрілись більше. На другий день дома я прочитала цього листа і вирішила, що ви, мої друзі, також повинні знати, що написала ця мужня дівчинка.

«Доброго дня, мамо, захисника України! Мене звати Олександра і мені 16 років. На жаль, ми з вами зовсім незнайомі й боюсь, що коли Ви отримаєте цього листа, то мене вже не буде на цьому світі. Але не хвилюйтесь, просто так склалися обставини та розпорядилась Доля, що в мене смертельне захворювання — саркома і за прогнозами лікарів мені залишилося жити кілька місяців. Але поки в мене ще є час, сили і я у свідомості, я хочу Вам подякувати з щирого серця за сина Героя.

Чи хочеться мені помирати в 16 років, коли життя буяє та квітне? Ні я не хочу помирати. І впевнена, що помирати не хотів і Ваш син. Він точно не хотів, щоб Ви жили з діркою в серці до кінця свого життя, і він точно не хотів, щоб Ви обливались гіркими сльозами та носили чорну хустину, він точно не хотів завдавати Вам такого болю. Він, як і я, мав плани на це життя. І коли розпочалась ця клята війна з Росією, він не міг спокійно сидіти в мирному місті. Це був вибір свідомої людини, рішучого чоловіка.
Я не знаю, ким він був у мирному житті, чи мав дітей та власну сім»ю, де саме перебував на фронті, але я точно знаю, що завдяки Вашій дитині я зараз можу спокійно продовжити лікування в лікарні, в мене над головою не розриваються снаряди, я не ховаюсь по підвалах від мін, моє місто не зруйноване.

Для мене Ваш син Герой і я знаю, як Вам зараз болить. Ви виховали гідну Людину, патріота, якому було не байдуже, як житиме країна. Мамо, я Вам низько вклоняюсь за сина Героя, сина захисника. Я поруч з Вами думками. Хочеться, щоб Ви знайшли в собі оті резервні сили жити далі за обох. І знайте, в одній з київських лікарень знаходиться 16-річна дівчинка, зі смертельним захворюванням, яка Вас міцно обнімає, як свою маму. Я бажаю Вам сили і здоров’я пройти цей нелегкий шлях. Мені дуже важливо, що я маю можливість написати Вам і подякувати за сина Героя. Бо він живий, матусенько, живий в нашій пам’яті, в наших серцях. Будь ласка, бережіть себе заради світлої пам’яті сина.

З повагою Олександра. м.Київ, 11 квітня, 2019 рік»

Loading...

Отакого листа передала мені та незнайома жінка. Я вважаю, що Олександра пише для кожної мами, яка втратила сина в російсько-українській війні.

Тому я передрукувала його так, як він був написаний»

Мами України, ваші сини й доньки живі у нашій пам’яті!
Фото: Vita Chenkova

Возможно, это изображение (2 людини)
Фонд «Повернись живим»

Loading...