Я вам просто розповім, що в дійсності означає офіційне скасування урядом реформи харчування, і повернення до веселих схем 2008-2015 років. Які з таким трудом викорчували, здавалося, назавжди.
Тепер на відкуп «аутсорсерам» знову віддадуть все. «Аутсорсери» — це такі фірми, які як би годують армію, але основна мета у них є — прибуток. А совісті немає зовсім.
Раніше, меню за старими нормами затверджував начпрод (яких в армії було 10% від необхідного). Після чого в принципі можна було робити що завгодно, бо контролювати аутсорсера на складі і кухні не було юридичних прав. Тому ніхто не знав, що вони купували, готували, і клали до тарілок, , щоб забезпечити ту саму (умовну) суму жирів, білків і вуглеводів — а зовсім не їду.
Потім був каталог і власна технологічний ланцюжок харчування, де контрольовано все — і це було реформою, і зламало порочну схему.
А ось тепер все як і раніше. Тільки зі словом «Каталог» замість норми. Так що, коли начпрод підписує у меню «червону рибу» — ви можете очікувати у тарілці хек з простроченим терміном зберігання. Як раніше. Тільки тоді не було червоної риби з каталогу. Тепер вона є. Але жерти доведеться теж, що і раніше. Бо працювати це все буде — як і раніше.
А що було раніше, я вам нагадаю. Бо зараз це буде повністю відновлено.
Вони могли робити що завгодно – бо були захищені від буль-якого контролю. Тому могли, навіть, порушувати закони фізики, відносно масси, об’єму і часу.
Бо вони були озброєні головним інструментом — грошима, які платить їм держава. За допомогою цього нехитрого пристрою, вони швидко спокушали тилове начальство на нижніх рівнях (тому, що верхні беруть долю), щоб захищати себе від небезпеки глибокого контролю «на виході», тобто у тарілці.
А потім вони починають весело кроїти армійську пайку зверху-донизу.
Перш за все, на рівні закупівлі весело закуповується некондиція і «прострочка», і «правильні» сертифікати до неї. Рівень придатності визначається чисто зовнішніми факторами. Якщо в крупі жучок перевершує кількість крупи, якщо картопля ллється а не висипається, якщо цвіль Не відмивається з макаронів, а м’ясо явно смердить і ворушиться — купувати можливо не стануть. Все інше — допустимо. Тому, що на ціні можна заощадити в кілька разів (і називати це «продуктами каталогу).
Різноманітність, до якої почали звикати з каталогом — поняття повністю несумісне зі старою системою.
З ностальгією згадую, як чудовий деснянский «аутсорсер» закупив десь влітку 14-го рибу -глося, невідомого походження і віку, і макарони. І кожен сніданок, протягом декількох місяців у Десни складався з розвареного глося і расползшійся макаронів. Що, в принципі, бувало кращим прийомом їжі в деякі з днів (до речі, саме такого глося ви будете тепер їсти як «красну рибу» — бо є така назва у каталозі).
Але це ще не вся бубочка. Далі свій шматок повинні відкусити безпосередні місцеві «ресторатори» великого аутсорсера. Свою частку, природно, бере начальник, від чого, буває, відламується контролерам від частини. Але не завжди. Якщо питання «повністю вирішене» на більш високому рівні ( а немало старих командирів частин сиділи на цієї голці) — перевіряючим доводиться закривати очі на голодний шлунок.
А далі пайку розтягують безпосередні виконавці, прямо з кухні.
Пам’ята. zr , Євген Махревич в 15 році в Десні, разом з розвідосами влаштовував засідки на особовий склад їдальні. І вони всі разом дивувалися — як бідна жінка, наприклад, може тягти двадцять кілограмів м’яса, і навіть бігти з ним швидше вітру.
Далі складається акт, пишеться заява в поліцію — і давай все по-новій. В крайньому випадку звільнять дрібного виконавця.
А виконавці наймаються на жебрацьку зарплату. На мінімалку — бо все економиться в касу. Тому, йшли працювати в армійську їдальню від великої безвиході. І в надії на «приварок» з солдатського столу.
Власне, і якість їжі тому в більшості випадків було жахливим. Бо шеф-кухарі з модних ресторанів туди чомусь не йшли. І готували для армії люди далекі від кулінарії настільки ж, наскільки і від мікрохірургії. Ну, хіба що, очолював службу якийсь ветеран радянського громадського харчування. Що тільки посилювало ситуацію.
Власне з радянських часів особливо нічого не змінювалося. Але було навіть краще ніж при совку (говорю відповідально) — що в принципі примиряло з пайкою ту частину мобілізованих, які пройшли радянську, і пострадянську армію (так, виявляється буває і гірше). Крім того, злі, горласті мобілізовані, які клали на всі умовності (або адекватне начальство, якого теж було чимало) могли дотиснути «годувальників» до рівня «не повне лайно і більш-менш по вазі». Що при тій системі було максимумом і ідеалом.
До речі, раніше «годувальники» були вимушені витрачати гроші, тільки на те обладнання, якого їм бракувало в частині. А коли уходили – видирали його з м’ясом.
Тепер же у них свято. Вони БЕЗКОШТОВНО отримають у користування сучасні ремонти, новітнє обладнання та лінії роздачі, які завдяки реформі харчування держава оновила за наші з вами гроші.
Ну і про сухпайки, куди ж без них? У 14-му році я вперше в житті познайомився з сухими пайками чудової фірми «Візит». До цього, я в радянській армії вживав радянський же пайок. Штуку просту, але цілком зі справжніх продуктів.
Тушонку, яку ми їли в 14-15 в армії називали ласкавим словом «сєкєля». Це коли на сковорідці, після розтоплення жиру залишається маленька купка жил, хрящів і обрізків. А словом «каша Візіт» багато хто з нас до сих пір лякає цивільних і неслухняних дітей. І я не знаю, скільки тисяч армійських шлунків було угроблено назавжди цим лайном.
Правда, до кінця 15 року, ті добрі люди, які вже займалися реформою харчування, все ж таки домоглися від виробника хоч якогось поліпшення продукту, який в ППД і на полігонах ще поки вживали. Але було зрозуміло, що більшого, від монополістів, які звикли до нечуваних грошей «нашару» — не добитися ніколи.
Власне, все це і призвело до розуміння необхідності реформи. Знайшлася воля, гроші і люди з волонтерів і військових. Які розробляли, погоджували, переконували, укочували, створювали прозору систему, проводили конкурси і тендери серед постачальників, били їх по голові і рукам, і знову проводили конкурси та тендери. Попутно довелося добре встряхнути і мотивувати «тил». Після цього важко, зі скрипом, з опором — почало виходити. Крок за кроком. Всі зміни, які я особисто випробував з 14 по 19 рік. На собі і своєму підрозділі. Від лайна в тарілці і останків в банці — до ананасів на десерт, і різноманітного сухого пайка, що перевершує (на мій смак) натовський.
А ось тепер — все. Кабінет Міністрів погодився (!) З пропозицією (!!) Міністерства оборони (!!!) перейти на стару систему харчування.
Мені нема чого додати, панове! Коли ми говорили, що на чолі армії стоять її трунарі — багато хто не вірив.
Ну що ж. Мабуть, треба дочекатися переходу на стару форму — дубок, паперовий бушлат і берці «1000 кроків».
І скасування необхідністі бронежилетів. І каски сталеві, до речі, на складах ще є.
Армія, кажете — сама собі наголосувала? Ну, в чомусь так.
Але ж вона весь цей кайф вигребе першою. Але ж вона віювала і воюватиме.
Тільки, що ви будете робити, коли від неї нічого не залишиться?
Там скоро ж мир? Армія буде не потрібна? Ну ок.
Ту армію, яка прийде замість своєї — годувати доведеться за високими стандартами.
Гліб Бабіч
Після розголосу в ЗМІ Міноборони виступило з такою заявою:
Міністерство оборони України
‼️ З точністю до навпаки!
Міністерство оборони розширило можливості для Збройних Сил України застосовувати Каталог для харчування особового складу.
За Каталогом тепер харчуватимуться усі Збройні Сили! Каталог стає обов’язковим як для приготування їжі своїми силами, так і для надання послуг »аутсорсерами».
До кожної військової частини застосовується індивідуальний підхід щодо вибору системи харчування.
Все залежить від кількості військовослужбовців, специфіки і завдань частини.
До 106 частин, які вже переведено на каталог, і які ЗАЛИШАЮТЬСЯ на каталозі, ЗС України тепер в змозі додавати будь-яку кількість підрозділів, спроможних організувати приготування їжі власними силами.