Ви знаєте, що компліментарні дописи про чиновників — це не до мене. Я цим не пишаюсь і не хизуюсь, просто так склалися обставини.
Я щиро хотів би хвалити чиновників або принаймні симпатизувати їм, але не можу. Точніше, не міг. Ні, у владі були і є симпатичні люди, але симпатія — це трохи не те, що я хотів би відчувати до людини, від якої залежить моя країна.
Я хочу раціонально поважати, довіряти і пишатися.
І буквально нещодавно я зафіксував себе на думці, що мені дуже подобається Лана Зеркаль. Я довіряю їй, поважаю її, я пишаюся результатами її роботи. Мені подобається її спокійна сила, інтелект, виваженість.
Вона послідовна, розумна і очевидно небезпечна. На її фоні більшість наших дипломатів виглядають дрібними істеричками-конюнктурниками — нічого особистого, чуваки.
Я вже не кажу, що добровільно залишити посаду, але лише після виконання всіх життєво важливих для держави справ — це фактично нонсенс. Мені шкода, що вона йде, але я розумію, чому, і підтримую її.
Я б хотів, щоб саме така людина була українським президентом. Спокійна, відповідальна, прагматична жінка. Яка б не мала корупційних шлейфів, не бігала б з попами і хрестами по майданах і не ставила б безглузді рекорди на прес-марафонах. Яка б могла без зайвого пафосу та театрального надриву «вжарити».
Можливо я в чомусь помиляюсь, виправте мене, якщо не згодні.
Ідеальних людей не буває, ідеальних політиків і поготів. Але й суцільна, всепоглинна зневіра вже задовбала.
Гарної всім неділі.
Sergii Ivanov
Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
Будь-який передрук матеріалів з сайту може здійснюватись лише при наявності посилання на puer-press.org.ua, а також на сам матеріал!
Все буде Україна!