Нас намагаються переконати у «жорстокості» відмови від постачання води з Дніпра на півострів. Але кому вона там насправді так сильна потрібна? Чиї потреби й чому постійно збільшуються?
Відтоді як майданівський міністр екології Андрій Мохник, а також перші після перемоги Революції Гідності в. о. заступника голови Адміністрації президента Андрій Сенченко та шеф Водного агентства Василь Сташук у відповідь на російське вторгнення перекрили подачу води з Дніпра до Криму, необхідність існування такого обмеження ніким з української влади під сумнів не ставилася. Реакція на постійні запити від Москви та від колаборантів завжди була однозначною: забирайтеся геть з нашої землі, ніякої води можете не чекати. Вода у Крим — тільки в обмін на Крим. І крапка.
Після обрання президентом Володимира Зеленського ситуація змінилася. Час від часу ми чуємо від представників його найближчого оточення, а то далеко не останні люди в державі, що все ж таки воду в окупований Крим можна було б і дати. При цьому наголошується, що це їхня «особиста думка», а не офіційно озвучена позиція нової влади. Одначе, регулярність появи подібних заяв та статус їхніх авторів дозволяють дійти протилежного висновку. Вочевидь, ця ідея тепер на Печерських пагорбах серйозно обговорюється і вже не видається там чимось неможливим. Водночас, керівництво України розуміє, що суспільство треба до того якось «підготувати». Ось і вкидуються час від часу в інформаційне поле відповідні пропозиції, висловлені «з гуманітарних міркувань», в інтересах ніби як місцевого населення, котре начебто страшенно потерпає від нестачі прісної води.
5 липня 2019 року в ефірі телеканалу ATR радник президента з економічних питань, доктор юридичних наук Данило Гетманцев заявив, що не пропускаючи до анексованого Кримського півострову прісну воду, Україна, як він вважає, шкодить своїм громадянам.
«У нас на сьогодні, можна сказати, ще не сформована позиція щодо цього питання в партії. Я Вам можу сказати мою особисту позицію, тобто не виступаючи від імені когось іншого. Я вважаю, що вимикаючи водопостачання окупованим територіям ми таким чином шкодимо людям, які є нашими громадянами. Мені здається, що це є не той метод, який треба використовувати для відновлення нашого контролю над нашими територіями», — зазначив Гетманцев.
Почався скандал. З півроку у президентській партії «Слуга народу» дану тему не підіймали.
Одначе, за неповних два місяці нового 2020 року ми вже маємо у публічному просторі цілих три помітних сигнали щодо «необхідності» відновлення водопостачання загарбаної росіянами української Автономної Республіки Крим. З такими заявами один за одним виступили голова Комітету Верховної Ради з питань бюджету, «слуга народу» Юрій Арістов, голова парламентської фракції СН Давид Арахамія та «слуга»-мажоритарник з Львівщини Юрій Камельчук.
Наприкінці січня Арістов закликав «продавати воду» з материкової частини країни у «Росію».
«Йшлося про Крим», — уточнив він.
«Ізраїльтяни продають воду фактично до воюючої країни, вони заробляють. Ось і у нас була ідея»,- зазначив очільник бюджетного комітету.
11 лютого за однопартійція вступився Давид Арахамія.
«Якщо дати воду в Крим, але мати велику якусь перевагу в перемовинах по Донбасу… Моя особиста позиція, що буду це вважати достатнім компромісом. Я б на таке пішов, тому що в Криму, так чи інакше, водою будуть користуватись громадяни України», — навів свої аргументи лідер монобільшості.
Минув один день і 12 лютого обраний до Ради по 124-му округу (північ Львівщини) Юрій Камельчук підтримав шефа. І знову, так як і він, власне, повторив про необхідність подбати про інтереси простих жителів Криму, простих «українців».
«Це довгострокова помилка тих людей, які говорять, що «а давайте ми зараз не будемо поставляти воду». Мені незрозуміло: це що, Крим, який ми хочемо повернути, де, в тому числі, живуть українці, Крим, де є родючі землі, ми хочемо висушити? Якщо ми так будемо думати, то років через 5-10 і самі не захочемо цю пустелю», — зазначив він.
До того ж, таким чином (а Камельчук, нагадаємо, входить до складу комітету ВР з питань енергетики та житлово-комунальних послуг), за його словами, можна було б отримати знижку на російський газ.
«Знаєте, яка прекрасна ідея прийшла сьогодні в голову: чому б нам не зробити контракт на водопостачання. Може, ми воду за такою ж ціною, як газ нам Росія, будемо продавати», — додав Камельчук.
Як нескладно помітити, окрім суто бізнесових розрахунків нам повторюють одну й ту саму тезу, популярну на російських пропагандистських телеканалах: вода потрібна людям, не мучте людей, не знущайтеся. Нині ж при владі в Україні, мовляв, не попередня «партія війни» (як у Кремлі називають захисників Батьківщини зі стійкими поглядами і переконаннями»), а «партія миру».
Чи не найкраще «слугам» відповів журналіст Осман Пашаєв. Ось уривок з його допису на Facebook:
«Є світовий стандарт потреби води на людину. Для такої кліматичної зони, як Крим, це 47 кубометрів. Хай буде 50. Це означає потреба громадян України в Криму 100 млн кубометрів на рік.
Лише поверхові джерела — сніг і дощ, що живлять річки і джерела та водосховища — дають Криму щороку 1 млрд кубометрів води. Ще півміл’ярди є у підземних джерелах. Якщо це раціонально використовувати, вистачить пити, їсти, митися двічі на день, прати і нічого з річок та озер не пересохне і не зникне і ще залишиться у 15 разів більше ніж треба.
У розрахунках нема потреб у воді для колонізаторів, російських окупантів, сільського господарства і заводів Фірташа».
Й тут слід зупинитися. Аби дуже уважно подивитися, а кому ж справді на півострові не вистачає Дніпрової води і чому вони так голосно про це волають.
Згідно з відкритими джерелами, починаючи з 2014 року, РФ передислокувала до Криму 40-50 тис. солдат та офіцерів. Розквартировано усю ту людську масу в близько 100 військових частинах.
Завдання російського Генштабу — відновити радянську імперську функцію Криму як «авіаносця, який не можна втопити» для впливу не лише на Чорноморський і Середземноморський регіони, а й для здійснення військово-політичних операцій в Україні, а ще на Кавказі, Близькому Сході та Африці, де вже також з’явилися «зелені чоловічки».
Розконсервовуються і далі розбудовуються військові містечка часів СРСР, активно використовуються для навчань та випробувань новітніх зразків озброєння тисячі гектарів полігонів.
Потрібна для побутових потреб вояків прісна вода? Для пиття в умовах несення військової служби у степах і напівпустелях Криму? А для родин командування? Для щонайменше триразового щоденного харчування? Для прибирання приміщень і гарнізонів? Для прання одягу? Для обслуговування і підтримки в належному стані військової техніки?
Щоб ви, шановні читачі, бодай приблизно розуміли масштаби нинішньої російської військової присутності в Криму, Еспресо.TV підготувало спеціально для Вас наведену нижче інфографіку
Натисніть, будь ласка, аби зображення збільшилося
Йдемо з півночі на південь.
Джанкой, Кіровське
Військові аеродроми.
Гвардійське
37-й змішаний авіаційний полк ВПС РФ. Дві ескадрильї (12 Су-24М і 12 Су-25СМ).
Євпаторія
На захід від Євпаторії, у трикутнику між селами Вітине та Молочне, височіють велетенські антени 40-го окремого командно-вимірювального комплексу (Центру далекого космічного зв’язку) Повітряно-космічних сил РФ. Окупанти утворили його на основі привласненого ними Національного центру управління та випробувань космічних засобів України.
Зараз це російська в/ч 81415.
Саки
Навчально-тренувальний комплекс «Нитка» для підготовки льотчиків палубної авіації.
43-й окремий морський штурмовий авіаційний полк, що використовує літаки Су-24М.
Севастополь, Феодосія
Ці два міста буквально переповнено військовими об’єктами з інфраструктури Черноморського флоту.
З півночі Севастополя є два військових аеродроми — «Кача» та «Бельбек», а у Федосії функціонує навчальний вертодром «Приморський».
Тепер повертаємо на схід.
Перевальське
Ангарський танковий полігон і військове містечко. Це дорогою з Сімферополя на Алушту-Ялту.
За СРСР тут готували прорадянських комуністичних терористів (наприклад, бійців палестинського ФАТХу), а також офіцерів «дружніх» режимів з країн Африки та Азії.
Старий Крим
На північ від міста, за горою Великий Агармиш, розміщено полігон спецназу та стрільбище гранатометників.
Краснокам’янка Феодосійської міськради (не плутати з тою, що поряд з Ялтою)
Сховище ядерної зброї Феодосія-13. Територіально це між Судаком та Феодосією.
За повідомленням національного лідера кримських татар Мустафи Джемілєва, після анексії півострова росіяни знову використовують його за призначенням.
«Країна полігонів» на південному заході Керченського півострова
Полігони «Чауда», «Опук» та Ракетно-артилерійський полігон 31 Випробувального центру МО РФ.
Це між Феодосійською затокою на заході та озером Узунлар на сході.
Зверніть увагу: це лишень найбільші діючі об’єкти, котрі легко помітні за допомогою загальнодоступних сервісів й про які у той чи інший спосіб згадують ЗМІ і соцмережі.
А ще є:
протиповітряна оборона
берегова охорона
радари
Федеральна служба безпеки
Федеральна служба охорони
прикордонники
Росгвардія.
З населенням теж не все так просто. Адже на федеральному рівні в Росії затверджено програму фінансово сприяння переселенню до Криму родин відправлених у відставку (точніше в резерв, звідки їх можна легко відкликати в разі нагальної потреби) співробітників різноманітних силових органів і, як наслідок, цілеспрямованому фізичному заміщенню українців і кримських татар.
Для того, щоб їм було на перший час де мешкати, наприклад, щоб придбати однокімнатну квартиру чи побудувати якийсь будиночок, Москва виділяє на одну родину $30 тис. «підйомних», заявила рік тому в ефірі Еспресо.TV член Меджлісу кримськотатарського народу Гаяна Юксель.
«Від 500 тис. до 800 тис. осіб завезено вже на півострів. Для чого це робиться? Це робиться для того, щоб ніхто вже на півострові не пам’ятав, не згадував про Україну. Проукраїнського населення, яке пам’ятає про Україну, яке жило при Україні, щоб його не залишилося. Особливо, щоб не залишилося активістів», — пояснила вона.
З цих відставників формуються «Народні дружини», а також набирається штат інформаторів ГРУ, ФСБ, ФСО, МВС, Слідчого комітету і прокуратури. Мова про різновид військових формувань. Додаткових, парамілітарних.
Але основним тягарем для природи й економіки півострова є, звісно ж, монстр окупаційного ВПК.
Джерело