Я вчителька. І за цей пост мене буде бито. Але не можу мовчати. Щороку мене починає тіпати від слів “заняття в ігровій формі”…
І я ж насправді не проти, але справа в тому, що ця модна нині фраза — жахлива, як і все вирване із контексту в принципі.
Ми чуємо таке в новинах про фінські школи і запам’ятовуємо виключно це.
Ніхто далі не слухає, що процент дітей, які здобувають вищу освіту там значно нижчий, ніж у нас （бо в нас ти мусиш її отримати — «кров з носа», а якщо сам не подужаєш, то батьки продадуть корову, — і все в нормі).
Ніхто не слухає, що заняття в ігровій формі виявляють здібності дітей, нахили, таланти і в середньому з п’ятого класу діти, які здатні на більше починають по-справжньому “гризти граніт науки”.
Бо з них виростають фахівці. А інші теж живуть собі щасливо, займаючись менш інтелектуальними справами. І то прекрасно! Не кожен мусить бути кандидатом наук! Але кожен мусить бути собою. Але де там!!! Натхненні батьки починають шукати «уроки в ігровій формі» і, звичайно, знаходять. Але більша частина з них не хоче розуміти, що такі заняття розвивають, виявляють здібності і не можна після них чекати від усіх дітей 12 балів.
Всі хочуть виховати чемпіона олімпіад, але виключно в ігровій формі.
І от я сиджу і думаю: чи то лижі не ідуть, чи то я стою на місці? Ви десь бачили чемпіона з тенісу, який тренувався б в ігровій формі?
Чи, може, бачили геніального піаніста, який грає по шість годин на день в ігровій формі й без кінця примовляє :“ ох, як же мені весело!»
До чого я усе це!? Вгадайте! До того, що ситуацію треба оцінювати тверезо. Ігрова форма — це прекрасно для розвитку! І якщо ви її шукаєте, то дайте дитині право розвиватись і не завжди бути найкращою. З розумінням прийміть ті оцінки, які заслужила, хваліть, пишайтесь, надихайте.
Але, якщо ви бажаєте іншого, якщо готуєте універсального солдата, то налаштуйтесь, що то велика праця, комплексна, яка залежить не тільки від вчителя, а й від батьків. І ігри будуть, але як практика, а не як гра заради “шоб дитина хотіла заніматись, а не сиділа за планшетом.“
Скільки не прикрашай гречку, чіпси будуть дитині смачнішими і до певного віку, комп’ютер дорожчим. Я не про інтерес до уроку, бо справжній вчитель сам прагне зацікавити, навіть без дописів і наказів від керівництва. Я про реальність.
Любіть своїх дітей, будьте тверезими батьками і хай допоможе нам Бог не втратити голову серед усіх цих модних новинок!
Надя Азарова